все про шахи, "вздохи,ахи..."                               як"тігріси бідолахи"
В небесах і в горах теж бувають шахи
_______________________________________________________________________________________________________________
УВАГА!                   УВАГА!              УВАГА!
Конкурс!
10 років назад вперше в історії шахів було проведено цей турнір, де участниць запрошували не лише за шахові досягнення... І ось організатори знову планують подібне унікальне щоу. З поміж 32 участниць перед вами 10, яких організатори планують запросити. Хто перший назве цих відомих шахісток, отримає приз! Дмитро Нагорний.
Логотип
Відповіді надсилати:
 bizbar2017@ukr.net  копія: nagorniydmitro@online.ua
______________________________________________________________________________________
Поле А1:
Один дуже відомий гросмейстер, пишаючись талантом свого трирічного сина, запитував у того:«скажи милий, якого кольору поле а1»? «Білого», - відповідав дитина. «А якщо подумати?» -Продовжував абсолютно не збентежений батько. «Чорного», - вигукує дитя, і радісний батько переможно пишається.Кожен з нас, прихильників гри мудрих з дитинства знає, як розставляються фігури на дошці, і що крайнє поле зліва - завжди чорне. Не будемо заглиблюватися в історію гри, але вважається, що загальновживаною така розстановка стала п'ять з гаком століть назад після виходу в світ книги Педро Даміано (Рим, 1512). З тих пір фігури розставляються саме виключно таким чином, за винятком випадків, коли цим займаються люди, які до шахів мають дуже віддалене відношення. У кінофільмах, на виставках, у рекламних оголошеннях, у вітринах магазинів, на карикатурах і на картинах часто можна побачити неправильно покладену дошку і як наслідок - невірно розставлені на ній фігури. Але звертають на це увагу тільки шахісти.Давно з цікавістю дивлюся фільми – «мильні опери» на ТБ «Україна» - захоплює. Тим паче, що серед сценаристів мій чудовий друг, блискучий драматург Аркадій Гарцман, а серед акторів видатні майстри сцени, мої дорогі друзі Авігдор Фрейндліс, Олег Немировський, Римма Зюбіна, Наталя Шамада. Практично у всіх фільмах є шахи в кабінетах багатьох дійових осіб. Чудово, щоТетяна Гнедаш, яка, напевно, є головною в цих фільмах, так любить шахи. Але… Невже з поміж величезної кількості людей на знімальному майданчику немає прихильника Каїси, який знає як правильно розставляти фігури і шахівницю…
Сподіваюсь, що в наступних чудових фільмах Тетяни Гнєдаш шахів буде ще більше, а поле А 1 перше зліва унизу на шахівниці, від граючого білими фігурами завжди буде чорного кольору!))))
 
Дмитро Нагорний
Дракон що приносить щастя:
     У кінці 1983 року мене запросили до Москви на фінальну передачу в клубі знавців «Що? Де?Коли?»!
Тоді, якщо пригадуєте, Новорічні програми перетворювались на справжнє шоу за участю у музичних паузах зірок естради. Моєму захопленню не було меж. І ось почався запис передачі. Це було 27 грудня, а в ефір вона мала вийти 30-го, напередодні Нового року. Нашій команді телеглядачів, питання яких найбільше сподобались організаторам, протистояла шістка найсильніших гравців – легендарні і непереможні Сергій Ільїн, Нуралі Латипов, Микита Шангін, Віктор Сіднєв, Володимир Сєдін та капітан Олександр Бялко. Дивовижні гравці, які знають майже все. Але той вечір був явно не їхнім. І хоч як старався ведучий Володимир Ворошилов гравцям допомогти, відповіді знавців були далекі від істини. І ось за рахунку 3:0 на нашу користь стрілка вовчка зупинилась на моєму запитанні. Оператор взяв мене крупним планом, а Володимир Ворошилов промовив: «Вопрос Дмитрия Нагорного из Києва» - і мені дали мікрофон. Трошки хвилюючись я сказав: «Дорогі знавці, в теорії шахових дебютів є багато різних початків. Наприклад італійську та іспанську партію названо так тому, що їх придумали італієць та іспанець. Ряд дебютних варіантів названі місцем, де вони були вперше застосовані: схевенингенський, московський, ленінградський варіанти. Багато початків названо
іменем засновника. Серед інших: захист Німцовича, Рагозіна, Тарраша. А звідки походить назва –варіант дракона в сіціліанському захисті?». Це було моє запитання гравцям. На жаль, а може й на щастя та передача до ефіру так і не потрапила. Справа в тім, що сама гра завершилась повним фіаско команди клубу – 0:6. Представник відділу пропаганди ЦК КПРС, який був на передачі, повідомив про це на Політбюро, і казали, що сам тодішній генсек Костянтин Черненко розпорядився «не псувати Новорічного настрою радянським людям». Адже тоді ця передача була найбільш рейтинговою і найпопулярнішою у Радянському Союзі, а за знавців вболівали десятки мільйонів людей. Наступного дня було терміново записано зовсім іншу гру з іншими запитаннями та іншими телеглядачами. Там була «інтрига». За рахунку 5:5 Олександр Бялко на останніх секундах хвилини здобув вогонь з каменю та мотузки. Сценарій був блискучий,
«телеглядачами» були працівники «Останкіно». Ну, а перед нами вибачились за те, що наша передача в ефір не вийде, а моральною компенсацією були два квитки в круїз по Середземному морю.
Подивившись запис нової передачі, я повернувся додому. Але назавжди запам’ятав, як знавці обговорювали моє запитання. Бялко першим сказав: «Думайте, может был такой гроссмейстер?».Седін: «Дракон?» Бялко: «Ну, может Драконов». Сіднєв: «Кажется, был Самогонов или Макогонов». Латипов: «Ребята, а с драконами это не связано?» Сіднєв: «Точно!» Ільїн: «Стоп, Фишер со Спасским играли в Исландии». Латипов: «А там нет драконов?» Седін: «Да они давно вымерли, как мамонты и динозавры. Там гейзеры только» Шангін: «Это связано с Филиппинами,точно!». Бялко: «А при чем тут Филиппины?» Шангін: «Ну, там играли Карпов с Корчным». Ільїн: «В Маниле?» Шангін: «Нет, в Багио». Латипов: «Может там остались драконы?». Бялко подивився на
нього як на божевільного. Шангін: «Все, ребята, я точно понял. Этот вариант впервые применил Корчной, после того, как удрал из Союза. Вот и назвали его драконом». Ільїн: «Да нет. Такое название было еще до рождения Корчного, а его, дессидента, после побега называли просто –претендент, без фамилии». Ребята, а вот этот, как его, молодой, ну Вайнштейн раньше был с Баку тут не при чем?"
 Шангин: «Каспаров?» Ильин: «Да, да!». «А как он может быть связан? Да и вообще-то, он по маме Каспарян. Это ему Михаил Ботвинник порекомендовал так». Сказал – Гарик с такой фамилией тебе не дадут стать чемпионом мира, как не дали Бронштейну и Штейну. А, может, Таль имел кличку «Дракон», запитав Латипов? Или Алёхин? – Таля называли гипнотизёр, сказал Бялко. Они с Алёхиным сильно выпивали. Может тут суть вопроса? Прозвучав гонг і Седін запропонував: «Ну что, отвечаем?» Бялко: «Но у нас же нет нормальной версии» і запропонував взяти додаткову хвилину і всі погодились. Ворошилов: «Прошу вас, один раз в игре вы имеете такое право». Ільїн: «А какие животные есть в шахматах?» Бялко: «Слон и конь». Ільїн: «А ладья и ферзь, что?» Бялко: «Это не животные. Ладья, это тура, а ферзь – королева». Сіднєв: «А с Кубой это не связано?» Бялко: «А при чем тут остров Свободы?» - Сіднєв: «Ну оттуда Капабланка». Шангін: «Точно. Его звали Хосе-Рауль, а это по испански, наверное дракон. Все, я отвечаю». Сіднєв звертається до Ільїна – «Серега, ты ж играешь в шашки». «А при чем здесь шашки», дивується Ільїн. Бялко: «Еще версии». Ребята, а с Сицилийской мафией это не связано? –Шангін – так там много вариантов есть в Сицилианской защите, а не сицилийской. Атака Панова,Созина, Раузера. Пауль Керес часто так играл. Он с Эстонии. Там вся суть вопроса, скорее всего в подколке, вот понять бы в чём она. Ну, кто ешё предложит свой вариант ответа? Але більше версій у них не було. Поруч зі мною стояв співак Боярський і тихо запитав чи це пов’язано з живим драконом? Я відповів, що частково. Михайло стенув плечима. Час обговорювання завершився, і знавці вирішили скористатися допомогою клубу. Оксана Петрунько наполягла, що цей варіант вперше було застосовано в Рік Дракону. Сміливість озвучити цю версію взяв на себе капітан. «Відповідь прийнята» промовив ведучій і надав мені слово. Я пояснив, що розтошування чорних пішаків у цьому варіанті нагадує вигнуту спину живого дракона, звідти й пішла назва. В залі залунали оплески та сміх одночасно. Особливо сміялась Алла Пугачова. Рахунок став 0:4 і ведучий поставив музичну паузу. З-за лаштунків з’явилась чарівна Надія Чепрага і повела мене танцювати. А потім ще й примусила підспівувати їй. Пригадуєте, була така пісня «Кружат водовороты». Чудові були спогади! Прикро, що цього не бачили десятки мільйонів телеглядачів, думав тоді, але вже 30 грудня моя кохана дівчина запросила мене до себе додому, щоб познайомити зі своїми батьками. Саме й привід був, день народження її матері, тепер моєї тещі. Слід зауважити, що батько академік бувкатегорично проти, щоб його донька, студентка елітного університету зустрічалася з хлопцем без будь-якої освіти, який покинув школу та ще й антирадянських поглядів. Але, заради улюбленої донечки батько погодився зі мною познайомитися…
І ось у футболці Степана Бандери потрапляю до святкової компанії. Язик у мене завжди був підвішений блискуче. Разговорились, бачу переконую їх в своїх політичних поглядах. А потім почали грати в карти і шашки, де легко всіх перемагав. А в шахи, даючи фору перемагав не дивлячись на дошку, граючи наосліп. Дивлюсь – почали поважати. Ну, а потім всі почали дивитись телевізор. Саме починалась гра в клубі «Що? Де? Коли?» для всіх, наче у прямому ефірі…Ну тут я і видав. Зігравши по Станіславському з паузами, трохи «думаючи» дав відповіді на одинадцять відомих мені запитань. Усі гості наче оніміли і були шоковані, а моя дівчина гордо  видала: «Ну, що я вам казала, що мій Дмитро – геній!». Ніколи в житі я себе не відчував таким знаменитим. У тиші, що запала, у мене (а вже чарок 5 випили) несподівано вирвалось: «Дорогі мамо і тато моєї коханої! Я прошу руки вашої доньки і хочу, щоб ви прийняли мій скромний Новорічний дарунок – путівки в круїз!». У майбутньої тещі сльози радощів з очей, каже: Синок, ми все життя мріяли про такого зятя, а батько з гордістю подивився на своїх друзів і розцілував мене.Знали б вони, що знавці допомогли мені стати героєм вечора.
Що наше життя – гра!
 
Дмитро НАГОРНИЙ
Без слів:
Пам’яті легендарного гросмейстера:
Ще раз про Корчного!!!
 6 червня минулого року пішов з життя легендарний гросмейстер Віктор Корчной. Разом з Гаррі Каспаровим, також шахістом радянської школи неукраїнського походження, він засудив анексію Криму.
Неймовірна історія за участю світової шахової
еліти. Хет-трік, феєр-плей і Захист двох коней:
Як же швидко спливає час. Все було наче вчора, а вже пройшло понад сорок років, з тих пір, як доля подарувала мені дивовижну можливість зіграти унікальні партії з чотирма чемпіонами світу.
Зазвичай після відходу до вічності видатні люди стають легендами. Віктор Корчной став легендою ще за життя. Масштаб його особистості не вміщується в рамках гри мудрих чи навіть усього спорту. Радянська система так його боялася, що прізвище багаторазового чемпіона СРСР, Олімпійського чемпіона виключили з усіх довідників, замінивши на безлике «претендент»… Його книги «Антишахматы» та «Записки злодея» не містили жодної шахової діаграми та тексту партій. На обкладинці – танки. Там суцільна політика – боротьба одинака проти комуністів-маразматиків, які засіли в Кремлі та розв’язали холодну війну із Заходом. Книга про можливість запеклого опору в абсолютно безнадійних на перший погляд становищах і життєвих ситуаціях, прояв нестримної волі до досягнення мети.
 
Віктор Львович так і не став шаховим королем. Майже 40 років тому в далекому філіппінському місті Багіо, програючи Анатолію Карпову 2:5, Корчной героїчно зрівняв рахунок  – 5:5. До омріяної корони чемпіона лишалася одна перемога… Пізніше гросмейстер сказав: «Мені було відомо, що якщо я виграю матч у Толі за звання чемпіона світу, то буду вбитий агентами КДБ. Мабуть, Бог захотів, щоб я ще десятки років пограв у шахи…».
 
У тому матчі стався унікальний випадок в історії світового спорту. За день до урочистого відкриття змагання радянські секунданти Анатолія Карпова напилися в ресторані під час прийому делегації. Михайло Таль був «ніякий» і загубив касету з радянським гімном, привезену з Москви... Посольство було далеко, в Манілі, і гімну СРСР на відкритті не було. Знайшли Інтернаціонал... І ось він лунає. Всі стоять. Потім Корчной сідає в крісло. До нього підбігає організатор. Корчной каже – це гімн не Радянського Союзу, а більшовицький, а я не комуніст... Цікаво, що Корчной, який перед тим емігрував з Радянського Союзу, був на той момент людиною без громадянства, і на його честь лунав твір Моцарта. Державних гімнів так і не було. Наступного дня в газеті «Советский спорт» вийшла стаття під назвою «Вставай, проклятьем заклеймёный…».
 
Шахове королівство втратило великого бійця, який за шахівницею перемагав всю світову еліту, лишаючись, попри все пережите, благородним спортсменом. Віктор Корчной відмовився від присудженої йому ФІДЕ перемоги у матчі претендентів з Каспаровим без гри, коли Гаррі, за незалежних від нього причин, не зміг прибути до Аргентини… А міг бути третій поспіль матч Карпов – Корчной за світову корону. Але Віктор Львович завжди мав честь і гідність…
 
Коли Віктор Корчной, перемігши в матчах претендентів екс-чемпіонів світу Тиграна Петросяна і Бориса Спаського, вийшов 1975 року на Анатолія Карпова, який став чемпіоном світу без гри з тодішнім шаховим королем Робертом Фішером, питання, де має відбутися їх фінальний поєдинок, не стояло. Два радянських гросмейстери жили у багатомільйонному місті на Неві, яке мало тоді назву Ленінград. Але керівництво держави перенесло поєдинок до Москви. Тоді кандидат у члени ЦК КПРС, член ЦК ВЛКСМ з російської глибинки Анатолій Карпов був улюбленцем Кремля, а Віктор Корчной – безпартійний, неблагонадійний петербуржець, до того ж сумнівного походження… А головне, за Корчного тоді вболівали майже всі ленінградці. Він, переживши в рідному місті блокаду, втративши від голоду всю рідню, був кумиром багатьох. Під час того матчу в Москві чи не всі елітні радянські гросмейстери за вказівкою Кремля працювали на Карпова. Хто відмовлявся – миттєво ставав невиїзним з країни з усіма наслідками... З претендентом залишились одиниці. Зате мільйони його прихильників йому не зрадили і вболівали за великого шахіста Віктора Корчного!
 
Анатолію Карпову не вистачило мужності колеги по парламенту Іллі Пономарьова, і він, як усі інші кнопкодави Держдуми останнього шостого скликання, проігнорувавши усі норми міжнародного права, проголосував, як депутат Державної думи за анексію Росією українського Криму. Віктор Корчной тоді ж зазначив в одному з інтерв’ю: це агонія безумців...
 
Якби Анатолій Карпов народився трохи раніше, або Гаррі Каспаров трохи пізніше, Віктор Корчной став би чемпіоном світу. Або якби з ним вели чесну гру за межами шахівниці… А так він грав матч за корону, коли його син сидів у радянській в’язниці, не випускали з «Країни Рад» його дружину…
 
Віктор Корчной був унікальним явищем у шахах, гравцем із неповторним стилем.  Він отримав «Шаховий Оскар», приз найкращого у світі шахіста року, навіть того року, коли Карпов став чемпіоном світу… У свої 80 років Віктор Корчной став чемпіоном Швейцарії. У такому віці жоден не вигравав турнір ветеранів, а тут перемога у змаганні з гросмейстерами, які на півстоліття молодші… На планеті за весь час існування геніальної мудрої гри жоден полонений Каїси у віці 85 років не грав на такому чудовому рівні…
 
Документальну стрічку «Шахматы без пощады» можно переглянути
тут, а телевізійне інтерв’ю Дмитру Гордону 2012 року – тут.
 
Дмитро Нагорний, спортивний журналіст
Восени 1974 року після піврічного навчання в Севастополі у «Школі водолазів», мені випало «задоволення» далі проходити строкову військову службу водолазом рятувального човна на
Камчатці. Наче у пісні «А если очень повезет тебя дорога приведет на Тихоокеанский флот»…На щастя, таке «везіння» для наших хлопців завершилось. У той час я вже був вельми досвідчений у грі за листуванням шахіст і брав участь у декількох заочних змаганнях. І ось мене осинило, і я вирішив написати листа до Москви до ЦШК на ім’я тодішнього директора Віталія Батуринського, з проханням, щоб нашому екіпажу організували матч за листуванням з кимсь із майстрів. А щоб це вигляділо більш солідно, я свій рятувальний човен СБ-43 «перейменував» у крейсер «Михаил Чигорин». Написав, що у нас майже всі грають у шахи і ця непересічна подія популяризуватиме
нашу улюблену гру. Ну, й на всяк випадок назвав себе комсоргом корабля. Насправді ж, все було зовсім навпаки, я єдиний, хто вмів більш-менш пристойно грати і ніколи не був комсомольцем…Досить швидко мені прийшла відповідь від Якова Евентова, тоді одного з провідних шахових
функціонерів Радянського Союза. Він повідомив, що з нами дуже хоче зіграти сам чемпіон світу в грі за листуванням Яков Естрін. Це було щось неймовірне! Так і почався наш матч, який в центральній радянській пресі коментував легендарний Михайло
Ботвинник, а в газеті Тихоокеанського флоту «Боевая вахта» - прославлений Юхим Геллер. За п’ять місяців було зроблено десяток ходів і перед дальнім походом нашого корабля в район Гавайських островів прийшов черговий лист з Москви. Після 1.е4 е5 2.Кf3 Kc6 3.Cc4 Kf6 4.Kg5 d5 5.ed Ka5 6.Cb5
c6 7.dc bc 8.Ce2 h6 9.Kf3 e4 10.Ke5 Cd6 тодішній чемпіон світу зіграв 11.f4 Цікаво, що у мене була невеличка книжка з теорії дебютів саме Якова Естріна, де він аналізував тут, як основне
продовження 11.d4, а про зроблений хід лише повідомляє, що так теж можна грати. Ось ця позиція і стала об’єктом мого аналізу протягом дальнього походу...Я рахував можливі варіанти і різноманітні продовження, в голові постійно відбувався пошук
кращих ходів. Ця позиція мені постійно снилася і навіть уночі йшов аналіз... Але як же мені це знадобилось! Тим часом корабель знаходився у точці в радіусі декількох миль від нашої атомної субмарини, яка в повній бойовій готовності з ядерними ракетами несла чергування на великій глибині. Це відомі ревучі сорокові широти, сама неспокійна точка самого великого океану в світі, який абсолютно не відповідає своїй назві. Там качки менше п’яти балів майже взагалі не буває.
І тим не менш ми вирішили провести турнір на звання чемпіона світу на ревучих широтах! Грати було з ким, адже на час дальнього походу екіпаж корабля збільшився вдвічі. Серед
прикомандированих мічманів і офіцерів вистачило любителів мудрої гри. Грали ми магнітними шахами і у фіналі моїм суперником був Олександр Фурман, тоді молодий лейтенант медичної служби з Ленінграду. Він племінник відомого гросмейстера, тодішнього тренера Анатолія Карпова
– Семена Фурмана. У Олександра був перший розряд і два кандидатських бали, але мені вдалося його перемогти і стати
 чемпіоном корабля і ревучих широт. Напевно, в тих краях ні до, ні після в шахи більше не грали…
А невдовзі по сигналу «SOS» корабель пішов рятувати терплячу лихо яхту. Як пізніше з’ясувалось, вона належала сину тодішнього президента Філіппін Фердінандо Маркоса. Його звали Енріко і з ним була чарівна супутниця. Ми зняли їх з яхти й забрали до себе на борт, а згодом передали на американський військовий корабель. Енріко запросив мене до них і запропону- вав гроші.Звичайно, подякувавши, я відмовився, а тут зі словами «русо», мене покликали в ходову рубку і протягнули телефон, сказавши: «Маркос!» У трубці почувся голос президента Філіппін, але моє «знання» англійської мови, на жаль, не дозволило нічого зрозуміти. Напевно, дякував. Я лише видав: «Маркос енд Фішер – вері гуд, гудбай». У відповідь я почув: «Єз» і щось ще, і майже одразу на вельми пристойній руській мові: «Здравствуйте, я Роберт Фішер. Президент Маркос сказав, що ви мене знаєте і попросив зіграти з вами в шахи». Ось так, не більш не менш. Для мене це був шок. Я відповів, що залюбки. «Починайте», - запропонував Боббі. Я відповів, що хотів би зіграти
чорними. «Ну тоді, як у вас кажуть, е2-е4», - схоже з посмішкою промовив Боббі. Я навіть не попросив у них шахи, хоча, тоді слово «чесс», навряд чи б згадав. Та й чи були у них шахи? Я стою в рубці бойового американського корабля і граю наосліп у шахи з Робертом Фішером по телефону.Тоді думав – це містика, чи реальність?.. Ніхто нічого не може зрозуміти. Десь за декілька хвилин ми дійшли до знайомої позиції і на 11-му ході Боббі миттєво зіграв, як і Естрін. Ще через декілька хвилин у районі 30-го ходу в рівній позиції у мене несподівано вирвалось вголос, те, що думав про себе – мабуть реміз, українське і німецьке слово, хоча спілкувалися ми на руській мові. «О, єз, да,
мир, ничья!» почулось у трубці. «Ви чудово граєте, хто ви, звідки»? – я відповів, що з України, з Києва! – «О, Київ! Мені Едуард Гуфельд казав, що це найкрасивіше місто в світі», - зауважив Фішер, і після паузи додав – «Коли будете вдома, покладіть, будь ласка, від мене квіти на могилу Леоніда
Штейна. Це був видатний шахіст»…А коли корабель стояв на базі ОДАСС у рідній Авачинській бухті, відпочиваючи після дальнього
походу, на Камчатку зібрався чемпіон світу Анатолій Карпов. Це було у 1976 році. Знаючи про наш матч з Естріним, він захотів зустрітися зі мною і побувати на нашому «крейсері». Тут таке
почалося… До нас примчався з Владивостока командувач Тихоокеанського флоту. Йому було не до жартів. Розголос серйозний – їде улюбленець генсека Леоніда Брежнєва, а крейсера «Михаил Чигорин» не існує в природі…
«Що ти наробив?», - запитує мене командувач. «Мені щойно телефонував головнокомандуючий ВМФ адмірал флоту Сергій Горшков і наказав узяти під особистий контроль візит Карпова до вас.Що робити?». Я запропонував тимчасово БПК «Гордый» перейменувати в потрібну нам назву. А з усіх військових частин та кораблів Далекого Сходу звезти на «Михаил Чигорин» всіх тих хто вміє пристойно грати в шахи. А ще з десяток найкращих шахістів Петропавловська-Камчатського тимчасово «зробили офіцерами». Командувач був у щоці, він дивився на мене, як на
божевільного, але на мою пропозицію пристав, лише зауваживши: «Ти з мене зробив афериста». На що я з гумором відповів, що це просто авантюра, ми ж нічого поганого не робимо, а лише популяризуємо таким чином благородне шахове мистецтво! Головне правильно написати назву і не переплутати з іншим кораблем з «Брильянтової руки» «Михаил Светлов». На що командувач відреагував – ну, так взагалі, пропагандист. Ми все так і зробили. Карпову такий прийом влаштували, що він був у захваті і пишався нашим екіпажем. У тому сеансі одночасної гри чемпіон світу єдиний раз у своїй історії більше партій програв ніж виграв… Далеким сходом ми не обмежились, навіть військові, звісно не моряки, із Сибіру та Уралу грали за крейсер «МихаилЧигорин»…
____________________________________________________________________
Д.Нагорний і Кірсан Ілюмжинов.
Грамота Нагорному Д.Ю.
Лист Нагорному Д.Ю.
Коли в нашій партії Анатолій Євгенович підійшов до мене і побачив знайому позицію, то перед тим, як «штовхнути» 11.f4, подумав хвилини три – для сеансу одночасної гри, коли ще граються всі 30 партій, це астрономічний час… На 39-му ході в абсолютно рівній позиції чемпіон світу запропонував мені нічию.
Командувач Тихоокеанського Флоту після цього став віце-адміралом, командир корабля –капітаном ІІІ рангу, а мені дали відпустку і присвоїли звання – старший матрос! А потім до нас по рекомендації Анатолія Карпова приїхав екс-чемпіон світу, геніальний Михайло Таль, щоб познайомитися зі мною і екіпажем. Тоді ми з командувачем в аеропорту Єлізово зустріли екс-чемпіона світу і сказали йому, що терміново крейсер «Михаил Чигорин» вимушений був вийти з бухти для пошуку американського підводного човна, який запеленгували у наших водах. Ми влаштували чудовий прийом Талю в будинку офіцерів міста Петропавловськ-Камчатський. Був і сеанс одночасної гри, де у партії зі мною латвійський шаховий чарівник зіграв 1.d2-d4, а на всіх інших дошках виключно 1.е2-е4… На банкеті Таль мені признався, що не ххотів вступати втеоретичну дискусію зі знавцем Захисту двох Коней…Після трьох років впертої боротьби також нічия була зафіксована і в нашій партії з Яковим
Естріним. Час невблаганний. Пішли від нас багато учасників цієї події. А захист «Двох коней» вірою служив мені в багатьох поєдинках заочних змагань. Я з першого ходу іноді пропонував цілий варіант і частенько суперники погоджувались. Але жоден так і не зміг у мене виграти. Мода примхлива – зараз менше грають 1.е4, а захист «Двох коней», чомусь взагалі рідкий гість на
турнірах. Хоча, як показують партії Василя Іванчука, – і не такий дебют повертається під час зустрічі елітних гросмейстерів…
Років вісім тому, я «розколовся» Анатолію Карпову, що ми тоді його «розвели». Він й досі не може заспокоїтись від сміху, пригадуючи ті події. Яков Естрін також думав, що грав з великим екіпажем. А з Робертом Фішером у нас були теплі, дружні стосунки. У газеті «Час-Тime», шеф-редактором якої був мій улюблений політик В’ячеслав Чорновіл, і яку дотепники перейменували на «Чесс-тайм», відбулися дивовижні заочні поєдинки - «Матч мрії» читачів з Боббі Фішером і Василем Іванчуком,а згодом тексти цих партій з автографами і фото видатних шахістів, і моє ексклюзивне інтерв’ю з 11-м чемпіоном світу вийшло в «Спортивній газеті». За команду читачів грало дуже багато людей, понад 90% листів до редакції було з поміткою «Для вас, прихильники Каїси!» Десятки відомих
гросмейстерів і гросмейстериць приймали участь . Дуже цінними були поради Руслана Пономарьова, який згодом став шаховим королем! Мені постійно телефонував і цікавилися перебігом подій в партії президент України Леонід Кравчук і багато народних депутатів на чолі з тодішнім Головою Верховної Ради Олександром Морозом! Цікаво й те, що з Фішером не було жодних проблем щодо організації поєдинку, а ось з Василем
допоміг мій друг Вадим Кирилко, у якого Іванчук якраз тоді консультувався у Центральній клінічний лікарні міста Києва… Вадим – відомий лікар і журналіст, палкий прихильник шахів,
історик гри мудрих. Саме він виграв Кубок Незалежності, унікальне заочне шахове змагання, в якому грали представники усіх 25-ти регіонів України і яке блискуче висвітлювалося у ЗМІ! На Майдані Незалежності української столиці, ви бачите на фото, як Вячеслав Чорновіл зачитує вітання, В’ячеслав Коваль – народний депутат України, тримає красень Кубок від НРУ, а у мене – золота медаль для Вадима. Поруч було багато народних обранців та відомих гросмейстерів! На жаль, вже давно немає цих чудових газет, але історія із захистом «Двох коней» мала
продовження і список моїх суперників, чемпіонів світу поповниться. У рамках святкування 50-річчя видатного шахового короля Гаррі Каспарова, у Москві відбувся наш тематичний матч
Нагорний Д.Ю. і Л.М.Кравчук
Нагородження преможця турніру Кубка Незалежності Кирилко Вадима (справа) проведенного газетою "Час-Тіме!".В центрі.В центрі В. М.Чорновіл.
чотирьох поєдинків по 15 хвилин кожному на партію, починаючи зі знайомої позиції. Згідно умови матчу під час гри Каспарову допомагав Магнус Карлсен, тоді ще претендент на звання чемпіона світу, рейтинг-фаворит ФІДЕ. А мені – міжнародний майстер, екс-чемпіон Києва, мій друг Сергій Перун, який користувався порадами відновленої нової шахової програми Deep Blue, яка свого часу вигравала матч у Гаррі Кімовича…
 
Дмитро НАГОРНИЙ
Так випємо зате...За шоооооооооооооо?За дракона,за матроса і журна- ліста Нагорного Д.Ю. в якого 17.03.17р. було день народження і випємо починаючи з поля А1 !!!!
Далі буде:
Всі права захищені.Copyright © 2017.сhess-bar.